Мама трьох дітей завжди знає, що спитати маму трьох дітей. Очікування і реальність, стосунки і переживання, маленькі і великі сюрпризи.

Сьогодні розмова з Наталею, мамою трьох дітей: Марку 6 років (майже 7), Луці – 4, Катрусі – рік і 9 місяців. Наталя з чоловіком Михайлом закінчили механіко-математичний факультет, до першої дитини Наталя працювала в банку, а Михайло – чемпіон України з швидких шахів 2014 року та з класичних 2016, який тренує гравців в різних куточках світу і часто буває у відрядженнях. Після народження третьої дитини Наталя організовувала для мам зустрічі з психологом. Зараз займається дітьми, працює таксистом (:)) для двох старших – хлопці відвідують школу і садок в різних локаціях – і бавить меншу.

Марія: Як ти уявляла свою сім’ю до появи першої дитини? Були думки про те, щоб стати мамою трьох?

Наталя: Зізнаюся чесно, я якось ніколи особливо не уявляла свою сім’ю… Стосунки з майбутнім чоловіком досить довго випереджали швидкістю свого розвитку мою фантазію. Наприклад, через декілька місяців нашого зустрічання, коли я ще навіть не встигла задуматися, чи це справжнє кохання, чи тільки симпатія, він уже знав, що одружиться зі мною, про що якось випадково проговорився:) Чоловік досить довгий час був двигуном наших стосунків, я ж за цей час навчилася краще розуміти себе і прислухатися до своїх прагнень, тож нарешті тепер відчуваю, що ми обоє беремо активну участь у формуванні майбутнього нашої сім’ї. Власне мамою трьох я теж усвідомила себе лише постфактум, ніколи не уявляла себе в цій ролі і свідомо до неї не йшла.


М: Якими були твої особисті переживання? Було відчуття, що ти більше готова до виховання третьої дитини чи, навпаки, було виснаження, пов’язане зі старшими дітьми?

Н: Період появи третьої дитини співпав з моїми думками нарешті відсувати цілодобовий догляд за дітьми на другий план (адже хлопці уже мали б ходити у садочки) і активізовувати професійну діяльність. Дуже весело тепер згадувати, як я собі думала, от, пів року нарешті відпочину від декретної “відпустки”, займуся здоров’ям, навчанням, банально собою, все було чітко сплановано! Новина про третю крихітку в животику дуже вибила мене з колії, в той час я почувалася абсолютно не готовою до цього (правда, тепер згадую, що до попередніх вагітностей я теж почувалася не готовою, як ж ми це організуємо?). Благо, тоді я ще відвідувала свого психолога і цей стан внутрішнього неприйняття тривав лиш кілька днів, доки я чітко для себе не усвідомила велику радість і силу впоратися з новим викликом. Такі моменти дуже акцентують для мене увагу на тому моменті, як почуваються жінки, коли дізнаються, що вагітність і при цьому не мають достатньо емоційних, матеріальних ресурсів, у яких є непорозуміння з чоловіком, які не мають підтримки від близьких людей, адже навіть якщо з цими факторами все ок, такі зміни інколи дуже важко прийняти…


М: Підготовка до народження Катрусі, до самих пологів, якось відрізнялася від двох попередніх?

Н: О, так, тут була зовсім інша історія. На попередніх пологах зі мною був присутній чоловік, отож я “скидала” на нього свої хвилювання, страхи, і він чемно то все акумулював. Також для мене його присутність означала як мінімум поділ відповідальності за прийняття рішень на двох, а це вже мене дуже розслабляло і давало можливість більше зосереджуватися на власних відчуттях. А на третіх пологах у чоловіка була запланована важлива поїздка і була велика ймовірність того, що він пропустить пологи. На щастя, завдяки фейсбуку на той момент я вже знала хто такі доули, про їхню діяльність у Львові, і ми вирішили заручитися підтримкою такої помічниці в пологах. Кілька разів я ходила до них на посиденьки за чаєм з корисною інформацією, які організовуються з певною періодичністю, і вибрала собі близьку по духу людину, з якою й домовилася про підтримку в пологах. Це повернуло мені відчуття спокою, адже я знала, що на пологи піду точно не сама, і точно з людиною, якій довіряю і з якою буде комфортно. Так і сталося, що чоловік, на жаль, пропустив народження донечки, але для мене треті пологи стали найкращими, але це окрема історія:)

М: Як хлопці прийняли сестричку? Були труднощі, пов’язані з новим етапом?

Н: Труднощі, звісно, були, але з боку дітей більше організаційно-побутові, як сестричку вберегти від їхньої неймовірної цікавості, любові, а потім і бажання в усьому їй допомагати – чи то залізти на щось високе, чи дістати щось крихке, чи чимось смачним нагодувати:) Пам’ятаю перший день по приході з пологового додому, коли вона спала накрита чимось манюнім на великому ліжку в спальні, і вони мало не наступили на неї в пошуках – де ж та ляля? Вона була така крихітна, що вони просто не бачили її на ліжку! З мого досвіду, для старших дітей є дуже сприятливе середовище для особистого зростання біля молодшої – вони вчаться бути терплячими, наприклад, коли вона смикає їх за волосся, кусає, чи руйнує замки; вчаться більше піклуватися про себе, а заодно і про меншу дитинку, стають самостійнішими і стають вчителями для когось, і це дуже цінний досвід… А для молодшої і не потрібно перечислювати переваги зростати у великій сім’ї, вона дуже з цього користає – усіма улюблена і припильнована. І, звісно, при цьому вони часто між собою мають конфлікти чи ревнощі, особливо сусідні по народженню діти. Проте між найстаршим і наймолодшою – суцільна любов, дуже цікаво спостерігати за цими взаєминами у всіх барвах.


М: Де шукала час на себе і старших дітей, і чи були помічники?

Н: В цьому питанні нам дуже пощастило, адже бабусі та дідусь живуть у Львові, і часто приходять в гості, а ми це дуже цінуємо. Зі старшим Марком я собі не уявляла, як це можна когось чужого запросити додому робити побутову роботу, чи гратися з моєю дитиною, це було немислимо! #яжемать, значить зможу все сама. Проте з народженням середущого сина, Луки, я стала менш категорична і на перші місяці ми запросили до нас пані, яка двічі в тиждень готувала їжу у нас вдома, або прибирала, і це було чудовим рішенням! Досі згадую щасливі моменти повернення додому з 2-3 годинної прогулянки, а в нас запах борщу, інших смакот, і прибрано, а не руїни, як зазвичай виглядає наш дім, коли я збираюся з дітьми сама:) Після того були няні, які приходили кілька разів в тиждень, по потребі. А після народження доні, уже є постійна няня кожного дня на кілька годин. З часом я стала набагато краще прислухатися до власних потреб, а відповідно дозволяти собі просити і приймати допомогу – чи то в приготуванні їжі, чи прибиранні, чи просто у вільному часі для себе. І досі цього вчуся, бо мої потреби теж змінюються з часом.


М: Після появи третьої дитини прийшло розуміння, що потрібно більше часу на себе чи воно й раніше було, але не було уявлення, як той час організувати?

Н: Таке розуміння у мене прийшло не від кількості дітей, а від занять з психологом. І тут я серйозно! Хоча діти, звісно, стали поштовхом до таких роздумів: а хто я, а що мені цікаво, а що я люблю, а що мені важливо їм передати, які мої цінності, а виявилося, що я цього не знала. Я якось плила собі в житті за течією, і воно мене кудись та й несло, і так непогано, на мою думку, несло, от я й нічого не робила з цього приводу. А коли я залишилася з дитиною в тиші на увесь день (бо це зараз, коли їм 1-4-7рр. тиші немає, а колись вона була!), то було таке враження, що ці думки, які раніше ховалися за сотнею справ, раптом стали гучніші, а відповідей я не мала, і вони почали мене дуже депресувати, я дратувалася без особливої причини, погано почувалася, втома і невисипання, мабуть теж додали свого, і я прийняла рішення таки зрозуміти себе. А знайти для цього час було не найскладнішим завданням, мені важче було визнати, що така моя потреба і зробити перші кроки.


М: З Катрусею ти стала значно активніше проводити час швидко після її народження. Розкажи, в якому віці і на скільки ти почала відлучатися, як організувала практичні моменти: сон, годування.

Н: Я досить активно проводила час з однією дитиною, слінг, ГВ, то було дуже рятівне, але всюди я ходила з дитиною, на концерт без нього, аж в рік пішла, і то так хвилювалася:)! З двома щось так вправно вже не виходило, більше було дратування, тому я зменшила оберти. Бувало прийдеш на якийсь концерт чи в кафе, а там тільки одного пісяти, другому цицю, потім тому нудно, а той плаче, простіше було вже мати стандартні маршрути, де я чітко знаю, що все необхідне під рукою. А з Катрусею я вже полюбила втікати від гамору, все-таки троє – це, найперше, – вдома постійно дуже голосно:) Також у мене вже не було відчуття провини, я знала, що я все одно чудова мама, навіть якщо залишаю її на кілька годин для важливих для мене справ. Дуже важливим було те, що я була впевнена, що моя мама чи няня чудово впораються, і тих 2-3 години в перші півроку доня легко витримає без циці. Я зціджувала трохи молока і цього було достатньо.


М: Чим займалася, поки дітьми проводили час з нянею чи бабусею?

Н: Дуже по різному. Часто це потреби сім’ї/дітей – завезти в школу, до лікаря, купити одяг, їжу, організувати поїздку чи відпочинок. А часто мої власні – водіння, навчання, лікар, косметолог, зустріч, побачення з чоловіком. А інколи просто ховаюся в кімнаті з чарівними словами “мама працює” і читаю книгу пів години:)!

М: Як вплинуло на сім’ю те, що в мами з’явилися нові інтереси поза домом?

Н: На нашу сім’ю однозначно позитивно впливає те, що мама почала давати собі дозвіл прислухатися і задовольняти свої навіть прості інтереси: помолитися, помедитувати кілька хвилин, чи банально попити в кафе десь по дорозі додому какао 15 хв., а потім, серед нескінченного прання-прибирання третій раз присипляючи дитину, згадувати собі – яка ж я молодець, що про себе подбала, і какао таке смачне було:), от і сили є присипляти, а не зриватися на крик від втоми і незадоволення… Хоча буває і навпаки, звісно, коли не встигаю прослідкувати за собою, відчути той момент, коли терміново потрібно спочатку про себе подумати 2 хвилини. З кожної такої невдалої ситуації я стараюся робити висновки, і наступного разу швидше розуміти, що скоро кінець моєму терпінню, і треба реагувати на випередження…


М: Маєш рецепт, як розподілити час багатодітної мами? Скільки виділити для себе, чоловіка, кожної дитини?

Н: Мій рецепт поки що – це постійний пошук рецепту:). Якийсь час добре по одному, через деякий час вже по іншому. Я стараюся постійно прислухатися до себе, де мені бракує спілкування з чоловіком, а де я просто не висипаюся, де я відчуваю “просідають” стосунки з кимось із дітей, і постійно планувати і переплановувати способи покращити ситуацію. Прості секрети тайм-менеджменту стають в пригоді, а колись це слово мене дуже дратувало. І оця постійна гнучкість мені досі важко дається. Щойно був один графік, тільки тиждень розміреного життя, знову ситуація в сім’ї змінилася, шукаємо нові точки дотику і нові графіки, щоб усім (включно з мамою) максимально було добре, потім знову, і т. д. Найбільше люблю наші з чоловіком “планувальні засідання”. Він часто в роз’їздах і має дуже різний графік роботи, це дуже розбалансовує побут. Тому ми регулярно ідемо в кафе, чи вдома коли усі заснули, плануємо хоча б кілька днів, чи тиждень наперед, і це дає мені можливість розрахувати сили і поєднати свої бажання і графік сім’ї.


М: Як проводите час з дітьми?

Н: У будні, коли старші хлопці в школі чи садку ми досить мало якісного часу проводимо разом, бо ввечері вони хочуть погратися, подивитися мультики, поїсти, і вже час іти до сну, встигаємо лиш почитати час від часу щось цікаве. Трохи надолужуємо якісний час в машині дорогою на навчання – розмовляємо про все на світі:). На вихідних стараємося читати вже більше, це спільне заняття, яке нас усіх поєднує. А ще стараємося виконувати хоча б один якийсь дуже бажаний дитячий план – катання на велосипедах, чи похід в аквапарк, чи поїздка до бабці з дідом.


М: Буває відчуття, що щоденна рутина “тисне” і не хочеться дітей одягати, готувати їм, відвозити на навчання? Як справляєшся?

Н: Правду кажучи, останнім часом рутини майже немає: кожного дня якісь різні графіки, потреби часто змінюються, і за останні місяці я лише можу втомитися від кількості справ і калейдоскопу подій за день, але не від рутини. Але, звісно, таке бувало, особливо, коли ще ніхто не ходив на навчання, і ми усі дні проводили разом. Якщо відчувала, що побут починає брати гору, мала в запасі кілька наперед заготовлених ідей цікавіших місць для прогулянки, чи куди піти поїсти так щоб і мені і дітям було зручно. Але важливим тут було мати список наперед! Бо коли вже починає настрій псуватися і дратування бере гору, то вже важко щось нестандартне придумати…


М: З практичної точки зору: що потрібно жінці, аби вдало організувати побут і діяльність багатодітної сім’ї?

Н: Мені тут важко відповісти, бо для усіх вдало організований побут – це дуже індивідуальне поняття. Адже комусь достатньо мити підлогу раз в тиждень, а комусь – кожного дня; хтось їсть піцу і макарони практично кожного дня, а хтось робить домашній сир, випікає печиво і готує домашній шоколад. Залежить і від участі чоловіка у побуті, і від того чи жінці взагалі подобається займатися побутом… Думаю, варто розуміти для себе – що важливо, а без чого можна спокійно жити, і зосереджувати сили в кількох справді потрібних напрямках, бо без інших можна обійтися, що б там не казали усі близькі і далекі порадники – подруги, мами, свекрухи, і просто випадкові люди на вулиці, як у нас люблять:)… А якщо говорити про високе, то у цій організаторській справі мене дуже надихає вдячність чоловіка за пророблену роботу, і повага до моїх рішень, і звісно, я вдячна за ту частину роботи, яку робить він. Залишилося справедливо поділити обов’язки, щоб не відчувати образи через те, що хтось перепрацьовує, і цей розподіл праці ми регулярно обговорюємо і коректуємо.


М: Стає простіше, коли діти підростають чи навпаки?

Н: Колись думала, що ставатиме тільки простіше:). І фізично мені дійсно стає легше: все-таки носити маля в животі чи на руках перший рік, досить таки не просто. А емоційно де там! Кожен раз нові виклики і новий рівень проблем, з якими спочатку треба перевірити, чи я дала собі раду, а потім допомагати дитині, тут ще вчитися і вчитися. У мене інколи враження, що по-справжньому я подорослішаю, коли вже подорослішають мої діти. Адже усі в дитинстві не вирішені питання у материнстві-батьківстві наздоганяють і доводиться з них все-таки “виростати”. І це, як на мене, один з найбільших бонусів бути батьками – мати можливість таки вирости…


М: Наостанок розкажи, як ти собі уявляєш найближче майбутнє. Інтереси сім’ї будуть на першому місці чи все ж троє — це не так вже й багато дітей і є реальна можливість і бажання поєднувати дітей і роботу?

Н: У мене вже є величезне бажання поєднувати роботу і материнство, але я це робитиму так, щоб нікого не довелося відсувати на задній план. Головне, за чим слідкуватиму, це щоб нові зміни в житті більше надихали і заряджали енергією, ніж забирали її, і до цього я буду дуже прискіплива. Діти – це ж такий мотиватор витрачати робочий час ефективно, що, думаю, за менший час можна дуже сильно викластися:)

Усім мамам я бажаю пам’ятати, що вони – найкращі для своїх діток. І згадувати про це і тоді, коли все чудово, і особливо тоді, коли важко і наробили помилок:)

Маєте, що розповісти? Відповісти на ці та інші питання? Тоді ми йдемо до вас!