«Чисто» не означає «прибрано»

Порядок – робить вільною думку. (Рене Декарт)

У кожної були свої уявлення щодо належного прибирання, свій досвід. Та ось їх (дітей) стало троє, і…

Особисто мене, після народження третьої дитини та набуття статусу «багатодітної», буквально рятувала від самоїдства установка «понизити планку» якості прибирання. Посуд не мився (не завантажувався впосудомийку) миттєво після трапези, речі були розкидані, прасувала одразу 2-3 «порції» одягу. Дещо залишилось незмінним, як молитва перед сном – це мити підлогу ввечері та щоб поверхня плити була чиста. Все інше – протру, помию, поскладаю потім.

Але навіть коли одяг попрасовано та розкладено, пил з усіх можливих поверхонь протертий, вікна вимиті, посуд чистесенький в шухляді – заходив чоловік і (при всьому щирому розумінні моїх післяпологових та буденно-рутинних станів), втомлено проголошував: «Як же ж цей безпорядок набрид».

Я довгий час на це не звертала уваги. Відносно. Бо я ж перед собою була «чиста»: сімя нагодована, гарновдягнута, санітарні норми проживання дотримуються. Та факт залишався фактом: у нас був безпорядок.

Що не так? (Діти 🙂 ) Безпорядок миттєво організовувався дрібничками: якісь крихти, шматочки паперу; розкидані іграшки; дитя поповзло та потягнуло за собою одяг; старші бігли та набудували барикад з подушок/ковдр/меблів; речі не своїх місцях; невідомого походження плями, тощо.

Знаходячись суто в своєму родинному колі – гаразд, це дитинство, а не армія. Але якщо гості, а якщо ще і випадкові гості заїхали… «У нас тут життя. Вирує», – говорила я, чи чоловік, намагаючись інтонацією викликати якесь розуміння нашого безладу. Іноді доводилось за хвилину застосовувати метод «все в комору, ледь закриваючи двері».

Серед знайомих я маю достатньо багато багатодітних сімей (кількість дітей 3-10), і, скажу за власним спостереженням, меншості з них вдається утримувати житло в порядку. Меншості. Але декому вдається. Тому ми і стали більше придивлятись до тих, хто вміє тримати в порядку будинок, квартиру. Незалежно від кількості дітей.

Скажу одразу, що тематика порядку та ефективних способів прибирання нами (мною та чоловіком) переосмислюється постійно. І якщо рік-два тому зібрані іграшки в 2 велетенські коробки перед сном були верхом прибирального мистецтва, то зараз порядку маємо дотримуватись протягом дня. Як, хто і що робить – далі.

1. Ще маючи тільки одну дитину, я наштовхнулась (чи то прочитала, чи почула), на першу свою істину: якщо дитина доросла до віку, коли вона іграшки розкидає, – то вона автоматично доросла до того, щоб їх скласти на місце. І на данний момент мій молодший син під час вечірніх збирань іграшок старшими братами, з цікавістю також носив іграшки в коробку. Приблизно з 11 місяців. Я навіть спочатку не звертала увагу, а потім побачила… це так мило. І дійсно, у нас ця істина працює. Питання в тому, щоб приділити увагу дитині та пояснити їй ази прибирання. Точніше, її обов’язки.

Бувають дні, коли я дітям даю вихідні або менше вимагаю. Буває і таке, що все збираю я – мені так швидше. Я говорю про загальний вектор.

2. Батьки – приклад для своїх дітей. Якщо батьки вимагають від дитини певну дію, а самі цього не роблять…

Не треба бути дипломованим психологом, щоб розуміти небезпечність такого явища. Що посієш – те й пожнеш (Біблія). Річ не в тому, щоб паралельно робити якісь рухи. А в тому, що, якщо дитина рано вранці приходить до батьківського ліжка «ще поспати» і бачить нормально складений одяг тата чи мами, то вірогідність якісного складання власного дитячого одягу перед сном збільшується в рази.

3. Як навчити дітей прибирати? Як їх привчити до порядку? Нещодавно я почула одну пораду і прийняла її як ще одну істину: ставити задачу та заставляти. Ставити задачу (“та він ще маленький”, “я це зроблю скоріше та якісніше” etc – настає час, коли дитину пора залучати до праці, до допомоги. Особисто я наштовхуюсь на те, що намагаюсь максимально на себе взяти господарських обовязків – а потім не дам собі ради. Вихід є: виявляється, дрібні доручення діти можуть виконувати. І з кожним роком все краще. Головне для мене – не “вестися” на їх відмовки (не можу, не вмію, я таке вчора робив…). Заохочення, попередження, наполягання та нагороди за сумлінне виконання поставлених задач – так. Але це супутні процеси. Спочатку – визначити завдання та “пропонувати” дитині. Або “продати їдею”. Або дати можлмвість зробити добру справу. 🙂

Я ось чому сьогодні вирішила про цю тематику написати: зранку в мене загострилось почуття вселенської справедливості, бо день обіцяв бути навантаженим господарськими та робочими питаннями, а в цей момент діти безтурботно собі бавились та кричали-ганяли. Кажу старшому синові розвішати одяг з пральної машинки – на сушилку (ставлю задачу). Часто він підниває: “Ні, не буду, це сумно, мені заважають.».Ось і цього разу щось подібне почула у відповідь. Я йому знову більш суворим тоном про розвішування та йду на пару хвилин з кімнати… Приходжу і спостерігаю таке: старший (6 років) розвішує, молодший (вже 1р, 1м) від нього несе пустий таз до пральної машинки, де середній (3 роки) завантажує одягом принесений шаплик. І вони між собою спілкуються, в них завдання, вони команда. Надихнуло мене це і я захотіла поділитися .

4. Ігрова форма. Прибирання – це цікаво. Зі старшим були періодично проблеми з ігровою формою. Та що там, періодично – часто! Граючи, він активно та радісно брався за прибирання. Тільки кораблі та машинки так довго їхали до коробки, долаючи перешкоди та виконуючи різноманітні відомі тільки їм завдання, що дитина реально загравалась, втомлювалась, нервувалась від зауважень, що краще б ми ті ігри не починали . Малий вже і сам був не радий. Декілька днів уваги на цей процес, коригування – і, в принципі,грає та прибирає. Ключове: прибирає.

Ми проговорюємо, наставляємо їх в тому, що ми – сім’я, вони – брати і разом вони сильні, звертаємо увагу на те, що у кожного свої плюси, пояснюємо чому старші дивляться за молодшими, допомагають мамі і т.п. Про це ми говоримо під час спілкування, і це не в формі “ти мусиш вислухати мудрість віків та її виконувати”. Стараємось роз’яснити основи прибирання на рівні розуміння єдності, взаємозалежності, взаємодопомоги. Єдність – разом швидше. Залежність: якщо не насмітив – то нІчого і прибирати. Допомога мамі – тоді вона радісна, а там і щось смачне ще й з різними цікавинками дає.

5. Дозований доступ до іграшок. Моя багатодітність ще на початковому рівні (всього три дитини), а от іграшок в нас вже 5 коробок (всі були в відділенні Нової пошти? Ось така коробка, як в них найбільша). Причому, це без м’якеньких іграшок-звірят. Самих тільки наборів конструкторів – 6. Чи 7. Чи 8… Наші діти та головний спонсор їх новобудов (тато), дуже люблять будувати. І донедавна часто ситуація була така: ще не снідали, а всі коробки перевернуті – вся підлога в іграшках. Відповідно, скласти 5 коробок – дітей то втомлювало та дратувало. Ми старались забирати 2-3 коробки, коли було куди ховати.

Одного разу, як покарання за те, що не всі іграшки були ввечері зібрані, я з чоловіком все зібрала та віднесли коробки в котельню під ключ. Діти вдома тиждень бавились горіхами, фасольками, трьома кубиками тазламаними двома машинками(закотились колись за диван ), сумуючи за звичними кількістю та асортиментом іграшок. Після такої профілактики я дуже рідко чую нагле дитяче “не буду” або ігнорування. Дуже рідко. Відтоді вони складають або просять про допомогу (коли зовсім трішки залишається), і складаємо до кінця.

Зараз ми працюємо над дозованістю. Це значить, що не треба бездумно вивалювати всі іграшки на купу та починати бавитись. А привчаємоспочатку визначитись, що за забава буде – і тільки необхідне для цієї забави взяти. Набавились та виниклаідея в щось інше пограти – склали іграшки. Дістали те, що треба длянової ідеї. Працюємо, привчаємо.

Тут ще момент. Ми стараємось звертати увагу на те, що речі треба берегти. Тому у нас ті 5 коробок і є. За 6 років викинули зовсім трішечки… І то, скорше із-за неякісної іграшки, а не поводження з нею. Але то вже зовсім інші історія :).

6. Ігрова кімната. Гральний куточок. Територія для ігр.

Останні 2-3 роки в нас часті переїзди. Такі обставини, що своє житло ми будуємо, а періодично живемо то в батьків, то у себе на певній території, де не відбувається активний ремонт. Отже, досвід проживання у нас є і на 45 кв.м., і на 170 кв.м. Ідеально, якщо є можливість спроектувати/виділити/перепланувати житло так, щоб була дитяча кімната. Окрема. Закрив двері – і порядок в хаті. Я в своєму житті бачила тільки раз таку ідеальну дитячу ігрову кімнату (не спальну). В сімї з 6 дітьми. В будинку – порядок. В кімнаті – яка різниця? 🙂

7. Господарські пристрої та просто побутова техніка ( спеціальні ганчірки, пральна машина, мультиварка тощо). Дітей можна привчати ними користуватися. Їм навіть подобається. Певний час. 

Я відчула, що порядок вдома є складовою мого душевного спокою. Духовною радістю для родини. А за це варто поборотися чи хоча б приділити увагу цьому питанню.


Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s